Жив собі колись ловець качок на ім'я Гомбей. Щодня ходив він на озеро, ловив одну качку, продавав її в місті і з того жив.
Та якось Гомбей подумав:
"Куди це годиться — одна качка! Ловитиму щодня сотню".
І він розставив на озері сотню силець.
Прийшов наступного дня вдосвіта, дивиться — у сильцях б'ють крилами качки. Порахував — дев'яносто дев'ять.
"Лишилося ще одну впіймати",— подумав Гомбей. Стиснув у руці кінець товстої мотузки, що з'єднувала сильця, і причаївся.
А тим часом зійшло сонце — озеро заблискотіло. Осліплені тим сяйвом качки стрепенулись і враз злетіли угору.
— Ой!.. — і Гомбей смикнув мотузку.
Але ж качок було дев'яносто дев'ять, а він — один. Тому качки понесли Гомбея високо в небо.
Разом із Гомбеєм вони пролетіли над горами і лісами. Та раптом мотузка обірвалась — і Гомбей шугонув униз. Бах! — і земля загула: Гомбей упав на поле.
— Ой, людина спустилася з неба! — вигукували приголомшені селяни і збіглися до нього.
Гомбей чухав потилицю й розповідав, як він опинився отут на полі.
— Бідолаха! Як же ти вернешся додому, коли тебе занесло так далеко? Стань до мене на роботу,— порадив йому якийсь жалісливий селянин.
Наступного дня Гомбей уже допомагав тому селянинові по господарству: косив траву на сіно, обробляв землю.
Одного разу жав він серпом чумизу, дивиться — одна здорова стеблина аж зігнулася під вагою зерен. Гомбей одрізав волоть — і вигнуте, мов лук, стебло випросталось і підкинуло його в небо. Вітер підхопив Гомбея й поніс до гір.
Цього разу він упав на міську вулицю. Збіглися, заметушилися навколо нього люди.
— Величезний птах упав із неба!
— А може, це бог-громовержець?
Засоромлений Гомбей утік і заховався у крамничці парасольок. Хазяїн злякався чудернацького чоловіка, що прилетів із неба, та коли Гомбей розповів, як було діло, пожалів його: —
Поки не взнаєш дороги додому, побудь у мене.
Наступного дня Гомбей уже працював у крамничці.
Та якось, коли він сушив парасольку, знявся сильний вітер і поніс його разом із парасолькою високо в небо. Гомбей міцно тримався за ручку й крутивсь, як паперова вертушка.
А тим часом вітер ущух, і Гомбеєві ноги торкнулися чогось твердого.
"Врятувався!" — подумав Гомбей і глянув униз.
І в ту ж мить пополотнів: він зачепився за вершечок п'ятиярусної пагоди 10.
— Рятуйте! Рятуйте! — закричав Гомбей, прилипнувши до пагоди. На його крик позбігалися люди, але ніхто не міг зарадити його біді. А тим часом Гомбеєві потьмарилося в очах, і ноги ковзнули вниз. Гомбей упав людям на голови, і від того удару в когось з очей полетіли іскри. Ті іскри бризнули на храм та пагоду й запалили їх.
Кажуть, такої пожежі ще світ не бачив.
