Жили собі колись дід та баба. Якось дід знайшов у лісі маленького горобчика, що випав з гнізда, пожалів його і приніс додому.
Одного дня пішов дід у ліс по дрова, а баба заходилася прати білизну. Випрала її, хотіла накрохмалити, та коли зайшла в кухню, крохмалю в тарілці не було. Навколо тарілки, цвірінькаючи, стрибав горобчик.
— То це ти з'їв крохмаль?! — розгнівалася баба і, схопивши ножиці, відрізала горобчикові язика.
Увечері повернувся додому дід із оберемком дров на спині.
— Ото втомився! А як там мій горобчик поживає? І дід рушив до клітки.
Тоді перелякана баба призналася:
— Він з'їв крохмаль, а тому я відрізала йому язик і випустила.
— Що ти наробила, стара! За таку дрібницю язика відрізати? Дід узяв у руки горобчикову клітку й заплакав.
Наступного дня дід прокинувся рано-вранці і пішов шукати свого улюбленця.
— Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — розпитував він, блукаючи по бамбуковому гаю.
— Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
— Ось я тебе і знайшов! — зрадів дід, коли натрапив у густих заростях на гарненький будиночок.
Горобчик Одрізаний Язичок вийшов йому назустріч і вклонився.
— Дідусю, пробач, що я вчора з'їв крохмаль! — мовив він.
— Та нічого. Біда тільки, що стара так жорстоко з тобою вчинила.
Коли дід зайшов у будиночок, його обступили горобці.
— Будьте як удома! Будьте як удома! — припрошували вони.
Діда пригощали смачними стравами, співали йому пісень, розважали танцями. Він так розвеселився, що мало не забув про свій дім, і підвівся лише тоді, як стемніло.
Горобці винесли дві скриньки і сказали:
— Ось важка, а ось легка скринька. Беріть ту, яка подобається.
— Я старий і краще візьму легку,— відповів дід, рушаючи в дорогу. Повернувшись додому, він відкрив скриньку й не повірив власним
очам: скринька була повна-повнісінька великих і малих золотих монет.
— Ой, скільки добра ти роздобув! Я теж хочу розбагатіти! — вигукнула баба і, не слухаючи дідових умовлянь, подалася в бамбуковий гай.
— Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? — питала вона.
— Я тут! Я тут! — почулося з гущавини.
Незабаром баба опинилася перед гарненьким будиночком. Назустріч їй вийшов Горобчик Одрізаний Язичок.
— Ласкаво просимо! Заходьте!
— Ні, ні! Я поспішаю додому. Давайте скриньку! — відповіла баба, оглядаючись навколо.
Горобці винесли дві скриньки.
— Ось важка скринька, а ось легка. Беріть ту, яка вам до вподоби.
— Я беру важку.
Баба завдала скриньку собі на спину й рушила додому.
Заточуючись,— адже скринька була дуже важка,— вона нарешті вибралася з гаю, але далі не могла ступити й кроку — так утомилася.
"Перепочину трохи й гляну на монети",— вирішила баба й поставила скриньку на землю.
— Ой!..— закричала баба, коли, відкривши скриньку, побачила: з неї повзуть вужі, гадюки, сколопендри.
Кажуть, баба тікала, як несамовита, і благала: "Рятуйте! Рятуйте!"
