Жила собі колись у гірському селі мати з трьома дітьми. Одного дня покликала вона старших синів і сказала:
— Я піду на батькову могилу, а ви тим часом догляньте сестричку. Кажуть, у нашому лісі живе страшна відьма. Тож нікому дверей не відчиняйте.
— Добре, мамо, будемо обережні!
— Я на вас надіюся,— сказала мати й пішла, а хлопці замкнули двері на засув.
Через якийсь час хтось постукав. Хлопці підступилися до дверей, чують — відьма каже: —
Дітоньки, ваша мати прийшла!
Менший син хотів було відчинити двері, але старший зупинив його і сказав:
— Ану покажи руки!
Відьма показала: руки були волохаті.
— Ти — відьма! Йди собі геть! —Злякані брати перезирнулися. Та відразу заспокоїлися, бо ж двері були замкнені.— Ми тебе не впустимо! У нашої мами руки гладенькі.
Відьма нехотя пішла. Та згодом обстригла волосся на руках, притрусила їх гречаним борошном і знову з'явилася.
— Дітоньки, відчиніть, ваша мати прийшла!
— Цього разу, мабуть, мама,— сказав менший брат і побіг до дверей.
— Не відчиняй! Треба спочатку перевірити,— зупинив його старший.
— Покажи руки!
Відьма показала: білі, гладенькі. Тільки от голос викликав підозру у хлопців.
— У нашої мами голос ніжний. Не такий хрипкий, як у тебе. Ти — відьма!
— Зухвалі хлопчиська! Ось я вам зараз покажу! — пробурчала відьма й пішла.
Через якийсь час у двері знову хтось постукав:
— Дітоньки, відчиніть! Ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!
Відьма напилася юшки з-під червоної квасолі, її голос пом'якшав і став схожий на материн.
Хлопці подумали, що цього разу прийшла мати, і відімкнули двері.
Прикинувшись матір'ю, відьма прошмигнула у кімнату до малої сестрички й довго звідти не виходила.
"Дивно",— подумали брати і нишком зазирнули туди. Бачать — страшна відьма гладить по голівці сестричку й примовляє:
— Гарненьке дитя! Спочатку з'їм тих двох, а вже потім тобою поласую.
— От попалися! Та це ж відьма! — Обидва хлопці зблідли й затрусилися. Адже було ясно, що відьма всіх їх з'їсть.
Брати схопили в кухні горщика з олією і вибігли в сад. Повилазили на дерево над ставком, а стовбур дерева облили олією.
Відьма метнулася слідом за ними. Дивиться — у ставку видно їхні тіні. Вона кинула у воду сіть, але нічого не впіймала. Бо хіба можна спіймати тінь?
Меншому братові стало смішно, і він хихикнув.
— Ось де вони, голуб'ята! — вигукнула відьма й кинулась до дерева, але хоч як старалася, вилізти не могла — ковзала вниз.
— Капосні хлопчиська! Та я все одно видряпаюся!
— Хіба що тоді, як серпом скористаєшся,— мимоволі сказав менший брат, не витримавши страшного відьминого погляду.
А відьма тільки того й чекала: побігла у повітку, взяла серп і почала з його допомогою лізти на дерево.
— Ой, тепер нам кінець! — Хлопці затремтіли й стали благати: — Боже, поможи!
І сталося чудо: з неба спустився залізний ланцюг. Брати вхопилися за нього й піднялися на небо.
А відьма як побачила це, то й собі взялася просити:
— Боже, спусти й мені хоч'мотузку! З неба спустилася гнила мотузка.
Відьма, зрадівши, схопилася за неї, але мотузка обірвалася. Відьма сторчголов упала на землю і спустила дух.
Один із братів, що піднялися на небо, став місяцем, а другий — зіркою.
