Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею парубок.
Не мав він і жменьки рису, тож одного дня вирушив до храму Хаседзі, побудованого на честь богині милосердя Каннон.
— Милосердна Каннон, допоможи мені! Я згоден на будь-яку роботу,— почав він благати.
Двадцять днів молився він, а вранці двадцять першого приснився йому дивний сон.
Явилася йому богиня Каннон і сказала: .
— Не гребуй навіть першою-ліпшою дрібницею, що попаде тобі в руки.
Парубок прокинувся.
— Спасибі тобі, милосердна богине, за пораду.
На радощах парубок кинувся бігти, але ненароком спіткнувсь і впав. А коли підвівся і хотів обтрусити одяг, побачив на ньому соломинку. Хотів і її струсити, але передумав. Навіть найменшої дрібниці не треба викидати,— згадав він і подався додому.
Іде та йде, коли це — ґедзь над головою задзижчав. Парубок його одганяє, а ґедзь усе кружляє над ним, мало на ніс не сідає.
Нарешті парубок спіймав ґедзя, обмотав соломинкою і прив'язав до прутика.
Саме тоді трапилась йому на дорозі мати з хлопчиком, сином знаменитого воїна-самурая, у супроводі слуг. Хлопчик помітив ґедзя на прутику та й ну кричати:
— Хочу це! Хочу це! Слуга спитав у парубка:
— Ти б не віддав нам того ґедзя?
— А чого ж ні, віддам.
Хлопцева мати віддячила парубкові трьома мандаринами.
Ну от, за соломинку дістав три мандарини,— зрадів парубок і пішов далі, закинувши на плече палицю з прив'язаними до неї мандаринами.
Іде та йде, аж бачить — сидить на узбіччі знеможена дочка якогось вельможі, а навколо неї — розгублені слуги.
Парубок, зацікавлений, підійшов ближче.
— Гей, добрий чоловіче, ти не знаєш, де тут джерело? Нашу панночку мучить пекельна спрага! — звернувся до нього слуга.
— На жаль, води тут немає. Та ось у мене мандарини, хай панночка з'їсть їх: може, вгамує спрагу.
Добрий парубок віддав панночці мандарини. Вона з'їла їх з такою насолодою, як дорогі ласощі, і відразу збадьоріла.
— Дякую! Ви мене просто врятували!
І панночка подарувала парубкові шмат шовку.
Парубок пішов далі, іде та йде, коли це їде йому назустріч верхи на коні воїн-самурай із зброєносцем.
Який чудовий кінь! — подумав парубок.
Зненацька кінь спіткнувся, впав на землю і не ворушиться.
І самурай, і зброєносець заметушилися, взялися коня напувати, гладити йому шию, та марно — кінь був мертвий. Довелося позичити нового коня у селян,
— Шкода, такий був гарний кінь! — сказав парубок.
— За нього ж стільки заплачено! Та й куплено в далеких краях,— зітхнув зброєносець.
Парубок йому на це:
— То, може, віддасте його мені? Не задурно, а за шмат шовку.
— Гаразд. Роби собі з ним, що хочеш! Зброєносець узяв шовк і кинувся доганяти свого пана.
Парубок оглянув коня. Що довше розглядав, то більше він йому подобався.
— Благаю тебе, поверни його до життя! - звернувся парубок до богині Каннон.
І раптом сталося чудо: кінь звівся на ноги й заіржав.
— Кінь воскрес! Кінь воскрес! — радів парубок.
Повз нього проїжджав селянин, що переселявся з найближчого села кудись-інде.
— Хороший кінь! Може, вдаримо по руках: ви мені коня, а я вам — дім і поле?
— Гаразд.
Отак парубок виміняв за коня дім і поле.
Отож і вийшло, що соломинка обернулася добром і великими гараздами.
Кажуть, відтоді парубок почав сумлінно працювати і став заможною людиною.
