Давно колись в одному селі жив собі чоловік, якого звали Кітіго, а прозивали Перебрехою — за те, що був охочий до вигадок і неправди.
От якось той чоловік оголосив на все село:
— Сьогодні вночі змітатиму з неба зорі, тож приходьте збирати! Але селяни не йняли йому віри й казали:
— Знову Кітіго хоче пошити нас у дурні. Кітіго дуже розсердився.
— Не хочете — як хочете! Я сам позмітаю з неба зорі! А знаєте, що вони золоті? Дивіться, щоб не жалкували, коли я розбагатію! — попереджав він недбалих земляків.
— А може, Кітіго правду каже?.. Недарма зорі так блищать. Ну ж бо востаннє його послухаємося і зберемось увечері біля його дому,— вирішили селяни.
Кітіго взяв велику бамбукову мітлу й виліз на дах. Селяни, позадиравши голови, довго дивилися на небо, але жодна зірка не котилася з нього.
— Гей, Кітіго, що сталося? Чого ти баришся?
— А куди квапитися? Зірок на небі дуже багато, отож я думаю, котру із них змести,— відповів чоловік і замахав мітлою.
Селяни позадирали голови ще вище, аж шиї їм заболіли.
— Хто ж це витримає?.. І чого цей дурень воловодиться? — ремствували вони, але додому не йшли, чекали. А що, як зорі й справді виявляться золотими?
Нарешті по небу покотилася якась зірка.
— Гей, он зірка впала! Мерщій її хапайте! — закричав Кітіго. Кажуть, люди разом із ним кинулися бігти туди, де впала зірка, але повернулися ні з чим, лише встигли посваритися між собою. От і вся казка.
